У сучасному світі блогерство виходить на перший план, маси орієнтуються на відомих блогерів, що задають тенденції та стандарти, впливають на свідомість та сприйняття світу.

Та чи можна вважати блогерів журналістами, а соціальні мережі сучасними ЗМІ? Відповіді на ці питання Кафедра зв'язків з громадськістю та журналістики намагається розкрити.

• Якою є головна різниця між журналістом і блогером?

Журналістів визначає те, що вони виробляють, блогерів – технологія, яку вони використовують.

• Якщо блогер регулярно пише неякісні тексти, не перевіряє інформацію, не є об’єктивним, ви все одно пропонуєте розглядати його як журналіста? Чому?

Згідно з наведеним вище означенням – так. Серед журналістів також вистачає тих, хто пише неякісні тексти, не перевіряє інформацію і навіть не намагається бути об’єктивним. Але ми все одно називаємо їх журналістами, бо вони працюють у газеті, журналі чи телекомпанії. Я не думаю, що від того, кого ми як називаємо, залежить аж так багато. Ми звикли асоціювати поняття «журналістика» з високими ідеалами і цінностями, але далеко не завжди журналістський продукт є їх утіленням.

• Як блогер може стати журналістом?

Займаючись журналістикою. 

• Як визначити, чи вартий блог такої ж довіри, яку ми маємо до засобів масової інформації?

Наріжним каменем блогінгу завжди було посилання на джерела. Гіперпосилання на сайт, із якого було взято інформацію, є стандартом для блогерів. Звісно, важко довіряти написаному блогером, якщо він не пояснює, звідки взяв інформацію. Визначити, чи вартий блог довіри, можна за наявністю та якістю доказів і обґрунтування написаного. Найсмішніше те, що чимало провідних журналістів досі претендують на те, щоб їм беззастережно вірили, не називаючи при цьому своїх джерел і не наводячи доказів. Ще одним критерієм є зворотний зв’язок: чи відповідає блогер на запитання в коментарях. Це також дуже повчальний момент для традиційних медіа.

• Як щодо прихованої реклами у блогах? Коли, наприклад, людина начебто від щирого серця хвалить або згадує у дописах певні бренди, рекомендує компанії чи послуги, таємно отримуючи за це гроші.

У дедалі більшій кількості країн така практика є незаконною. Американські та британські наглядові організації вже мають повноваження карати за приховану рекламу у блогах. Тут також є етичний момент – у багатьох спільнотах така поведінка блогера покладе край його репутації. Блогер-джинсовик може бути покараний не менш суворо, або навіть суворіше за журналіста, який промишляє замовними матеріалами. Загалом, і в блогінгу, і в традиційних медіа прагнення отримати гроші від рекламодавців та готовність іти на компроміси, що стосуються стандартів журналістської роботи, аби задовольнити потреби рекламодавців, призводять до не етичних кроків.

Висновок можна звести до необхідності переосмислення журналістикою і журналістами самих себе, пошуку нового бачення засад професії в умовах світу, який дуже сильно змінився відтоді, як усталилась традиційна модель журналістики. Тому конфлікт між блогерами і журналістами – це відчайдушне намагання журналістів опиратись неминучим змінам.